История — наставница жизни

История вынуждена повторяться, потому что в первый раз мы обращаем на нее слишком мало внимания. История учит нас, что она никого ничему не учит. История, по-видимому, только тогда и нравится, когда представляет собою трагедию, которая надоедает, если не оживляют ее страсти, злодейства и великие невзгоды.

Князь К.­В.Острозький
Страница 3

Материалы » Князь К.­В.Острозький

Більш прискіпливіше цікавилися постаттю К.-В.Острозького І.Франко і особливо М.Грушевський. Обидва прийшли висновку, що для повної картини в з'ясуванні особи Костянтина-Василя не достає змісту особистої кореспонденції князя, яка зберігається в бібліотеках Санкт-Петербурга і може достатньо повно пролити світло на цілий ряд білих плям і неузгодженостей як в самій біографії, так і життєвих правах вельможі. Разом з тим, І.Я.Франко, вивчаючи історію Острозького дому, прийшов до висновку, що К.-В.Острозький був одним із головних рушіїв національного життя Південної Русі в другій пол. ХVI ст., а його особиста переписка варта окремого видання

та спеціальної студії про неї.

Абсолютно протилежних поглядів в оцінках постаті К.-В.Острозь­кого, солідаризуючись з Пантелеймоном Кулішем, все своє життя при­тримувався Михайло Грушевський. Історик поділяв думку І.Я.Франка, що історичні відомості про К.-В.Острозького обмежені через невико­ристану вповні його особисту кореспонденцію, яка зберігається част­ково в Санкт-Петербурзькій публічній бібліотеці. Через це, зазначає він," . ми не знаємо мотивів і характеру його діяльності, його особисті і суспільно-національні прикмети не визначені, хоч як визначну ролю відігравав він в очах сучасників, хоч як сильну увагу притягав до себе і пізніших поколінь і новіших істориків. Водночас, симпатизуючи козацтву і гетьманам, Михайло Грушевський досить категорично і однозначно оцінює К.-В.Острозького за його справи і дії: "Незважаючи на всю повагу, надмірне багатство, зв'язки і впливи, якоїсь хоч трохи визначної політичної ролі князь К.-В.Острозький не грав. До справ політичних, адміністрації, публічної діяльності князь відношення взагалі не мав. Він пасивно ставився до козацького руху. На свою державу він дивився як на просте джерело доходів. У своїх справах він не показував енергії, рішучості, ініціативи. Дехто вбачає в ньому людину пусту, безхарактерну, позбавлену ідеалів. Не претендуючи на рішучу оцінку при теперішнім стані наших відомостей, ми мусимо сконстатувати у К.-В.Острозького брак визначної індивідуальності, енергії і витривалості, неохоту виступати різко і гостро". І далі: "Я позволив собі спинитися на характеристиці князя К.-В.Острозького не тільки як тодішнього голови українського народа "начальника в православно" та характерного репрезентанта українського магнатства, а також і тому, що ця характеристика потрібна нам для того, аби оцінити відповідно весь Острозький період в історії духовного життя ХVI ст. Особисті прикмети князя К.-В.Острозького дають нам об'яснення недовговічності, ефемерності сього епізоду, а заразом кажуть шукати в його окружению інших людей, яким завдячав сей епізод світліші свої сторони. Острозька академія, меценатство К.-В.Острозького в справах православної віри і української культури - се властиво й усе, що дало українське магнатство українській народній справі в таку тяжку для неї хвилю . Се магнатство не вселяло майбутнього".

Думки М.Грушевського на "Острозький епізод" розділила І.Н.Полонська-Василенко, хоч спеціально на постаті К.-В.Острозького вона не зупинялася. "Українська шляхта, - писала вона, - яка одна могла захищати українські інтереси, втратила права самоуправління і була зв'язана різними обмеженнями, яких не знала польська шляхта. Під тиском тих обмежень вона тратила своє значення і з ходом років злилася з польською шляхтою. Переважна частина значного боярства потопає в польській стихії, руський характер зберігають лише селяни, духовенство, міщанство". В українській радянській історичній науці, яка в оцінці історичних явищ і подій пальму першості завжди віддавала народним масам, роль особи в історії або недооцінювалася, або зовсім ігнорувалася, тим більше, коли мова заходила "про класового ворога". В Радянській Україні першим, хто почав вивчати цей період вітчизняної історії був К.Гуслистий. Так, на його думку, в кінці ХV ст. на початку ХVI ст. в Україні встановлюється магнатсько-шляхетська диктатура польських і українських феодалів, гнобителів і утискувачів українського народу. За Люблінську унію 1569 р. К.Острозького на рівні з іншими названо зрадником інтересів України, яка була закабалена панською Польщею. Така постановка питання була обумовлена тим, що історичну роль шляхетської Польщі К.Гуслистий висвітлював за Ф.Енгельсом, який писав в своєму листі до К.Маркса: "Не можна навіть указати жодного моменту, коли б Польща дійсно була представницею прогресу . або зробила щось історично значно".

З оцінками дій К.-В.Острозького і особливо ролі Люблінської унії виступив О.І.Баранович. Він зазначав, що "К.-В.Острозький захисником православної віри, а тим більше руської народності ніколи не був. Він відомий, як один із активних прибічників Люблінської унії. Було ясно всім, що він Речі Посполитої ніколи не зрадить і не піде ні з Турцією, ні з Росією. Унія, - це затія антинародна, її ніхто з селянства і козаків не хотів визнавати. Народу її нав'язали силою". Дещо пізніше, але досить співзвучно О.І.Барановичу. на адресу К.-В.Ост­розького висловився російський радянський історик І.М.Голеніщев-Кутузов. Він наголошував, що К.-В.Острозький був відданим до кінця своїх днів Польській короні, але в справах віри знаходився під впливом росіянина А. М.Курбського.

Страницы: 1 2 3 4 5

Шаги на пути к образованию Германской империи
Личная судьба Бисмарка подчеркивает то наблюдение, что в жизни государственных деятелей, которым удавалось повлиять на ход исторических событий, бывают периоды наибольшей активности и значительности. Для Бисмарка таким периодом, несомненно, были 1864 – 1871 годы. Первым шагом к созданию Германской империи ...

Международные дела после Кубинского кризиса.
В первые дни после Кубинского кризиса Ф.Кастро сделал несколько заявлений с критикой действий Хрущева. Весной 1963 года Ф.Кастро прибыл с визитом в СССР, который продолжался 40 дней. Никого из зарубежных деятелей Хрущев не принимал так радушно, как Ф.Кастро. Программа пребывания Кастро в СССР была очень обш ...

 Военная деятельность Владимира Мономаха и его "Поучение"
В борьбе против половцев ярко проявился военный талант Владимира Мономаха. Его стратегия, удачно примененная во время походов 1103, 1107 и 1111 гг., ставила перед собой решительные цели. Заслуга полководца заключалась в переходе от пассивной обороны к стратегическому наступлению, к переносу войны в глубь по ...