История — наставница жизни

История вынуждена повторяться, потому что в первый раз мы обращаем на нее слишком мало внимания. История учит нас, что она никого ничему не учит. История, по-видимому, только тогда и нравится, когда представляет собою трагедию, которая надоедает, если не оживляют ее страсти, злодейства и великие невзгоды.

Князь К.­В.Острозький
Страница 3

Материалы » Князь К.­В.Острозький

Більш прискіпливіше цікавилися постаттю К.-В.Острозького І.Франко і особливо М.Грушевський. Обидва прийшли висновку, що для повної картини в з'ясуванні особи Костянтина-Василя не достає змісту особистої кореспонденції князя, яка зберігається в бібліотеках Санкт-Петербурга і може достатньо повно пролити світло на цілий ряд білих плям і неузгодженостей як в самій біографії, так і життєвих правах вельможі. Разом з тим, І.Я.Франко, вивчаючи історію Острозького дому, прийшов до висновку, що К.-В.Острозький був одним із головних рушіїв національного життя Південної Русі в другій пол. ХVI ст., а його особиста переписка варта окремого видання

та спеціальної студії про неї.

Абсолютно протилежних поглядів в оцінках постаті К.-В.Острозь­кого, солідаризуючись з Пантелеймоном Кулішем, все своє життя при­тримувався Михайло Грушевський. Історик поділяв думку І.Я.Франка, що історичні відомості про К.-В.Острозького обмежені через невико­ристану вповні його особисту кореспонденцію, яка зберігається част­ково в Санкт-Петербурзькій публічній бібліотеці. Через це, зазначає він," . ми не знаємо мотивів і характеру його діяльності, його особисті і суспільно-національні прикмети не визначені, хоч як визначну ролю відігравав він в очах сучасників, хоч як сильну увагу притягав до себе і пізніших поколінь і новіших істориків. Водночас, симпатизуючи козацтву і гетьманам, Михайло Грушевський досить категорично і однозначно оцінює К.-В.Острозького за його справи і дії: "Незважаючи на всю повагу, надмірне багатство, зв'язки і впливи, якоїсь хоч трохи визначної політичної ролі князь К.-В.Острозький не грав. До справ політичних, адміністрації, публічної діяльності князь відношення взагалі не мав. Він пасивно ставився до козацького руху. На свою державу він дивився як на просте джерело доходів. У своїх справах він не показував енергії, рішучості, ініціативи. Дехто вбачає в ньому людину пусту, безхарактерну, позбавлену ідеалів. Не претендуючи на рішучу оцінку при теперішнім стані наших відомостей, ми мусимо сконстатувати у К.-В.Острозького брак визначної індивідуальності, енергії і витривалості, неохоту виступати різко і гостро". І далі: "Я позволив собі спинитися на характеристиці князя К.-В.Острозького не тільки як тодішнього голови українського народа "начальника в православно" та характерного репрезентанта українського магнатства, а також і тому, що ця характеристика потрібна нам для того, аби оцінити відповідно весь Острозький період в історії духовного життя ХVI ст. Особисті прикмети князя К.-В.Острозького дають нам об'яснення недовговічності, ефемерності сього епізоду, а заразом кажуть шукати в його окружению інших людей, яким завдячав сей епізод світліші свої сторони. Острозька академія, меценатство К.-В.Острозького в справах православної віри і української культури - се властиво й усе, що дало українське магнатство українській народній справі в таку тяжку для неї хвилю . Се магнатство не вселяло майбутнього".

Думки М.Грушевського на "Острозький епізод" розділила І.Н.Полонська-Василенко, хоч спеціально на постаті К.-В.Острозького вона не зупинялася. "Українська шляхта, - писала вона, - яка одна могла захищати українські інтереси, втратила права самоуправління і була зв'язана різними обмеженнями, яких не знала польська шляхта. Під тиском тих обмежень вона тратила своє значення і з ходом років злилася з польською шляхтою. Переважна частина значного боярства потопає в польській стихії, руський характер зберігають лише селяни, духовенство, міщанство". В українській радянській історичній науці, яка в оцінці історичних явищ і подій пальму першості завжди віддавала народним масам, роль особи в історії або недооцінювалася, або зовсім ігнорувалася, тим більше, коли мова заходила "про класового ворога". В Радянській Україні першим, хто почав вивчати цей період вітчизняної історії був К.Гуслистий. Так, на його думку, в кінці ХV ст. на початку ХVI ст. в Україні встановлюється магнатсько-шляхетська диктатура польських і українських феодалів, гнобителів і утискувачів українського народу. За Люблінську унію 1569 р. К.Острозького на рівні з іншими названо зрадником інтересів України, яка була закабалена панською Польщею. Така постановка питання була обумовлена тим, що історичну роль шляхетської Польщі К.Гуслистий висвітлював за Ф.Енгельсом, який писав в своєму листі до К.Маркса: "Не можна навіть указати жодного моменту, коли б Польща дійсно була представницею прогресу . або зробила щось історично значно".

З оцінками дій К.-В.Острозького і особливо ролі Люблінської унії виступив О.І.Баранович. Він зазначав, що "К.-В.Острозький захисником православної віри, а тим більше руської народності ніколи не був. Він відомий, як один із активних прибічників Люблінської унії. Було ясно всім, що він Речі Посполитої ніколи не зрадить і не піде ні з Турцією, ні з Росією. Унія, - це затія антинародна, її ніхто з селянства і козаків не хотів визнавати. Народу її нав'язали силою". Дещо пізніше, але досить співзвучно О.І.Барановичу. на адресу К.-В.Ост­розького висловився російський радянський історик І.М.Голеніщев-Кутузов. Він наголошував, що К.-В.Острозький був відданим до кінця своїх днів Польській короні, але в справах віри знаходився під впливом росіянина А. М.Курбського.

Страницы: 1 2 3 4 5

Иран под властью Тамерлана (Тимура) и Тимуридов
Образование в Средней Азии государства эмира Тимура повело к обширным завоеваниями. Тимур (правил в 1370-1405 гг.) стремился создать сильную центральную власть, уничтожить феодальные смуты подавить народные движения. Он понимал, что обеспечить верность и лояльность феодалов, особенно кочевых монголо-тюркски ...

Исследование физиологии кровообращения
Исследования Павлова по физиологии кровообращения, проведенные в лаборатории Устимовича, привлекли внимание физиологов и врачей. Молодой ученый становился известным в научных кругах. В декабре 1878 знаменитый русский клиницист профессор С.П. Боткин по рекомендации доктора И.И. Стольникова пригласил Павлова ...

Формирование рабочего движения. Стачки
Во второй половине XIX в. на арену политической жизни России вступает пролетариат. Рабочее движение начинает оказывать все большее влияние на общественно-политическую жизнь страны, является новым явлением в социальной жизни пореформенной России. В 60-е гг. борьба пролетариата только начиналась, выступления ...